Історія села Любарці
Любарці́ — село на сході Бориспільського району, що на Київщині. Центр сільської ради, якій також підпорядковане с.Тарасівка. Чисельність населення на 2015 рік близько 3 тис. мешканців. Перша писемна згадка —1622 рік.
Як свідчать стародавні письмові джерела, колись поблизу села Любарці була затока річки Альти – Любка. Місцевість була дуже заболоченою.
У наш час значна частина осушених земельних угідь поблизу с.Любареці відведена під пасовища, заболоченими залишаються лише невеликі ділянки.
Найдавніші археологічні пам'ятки біля села Любарці датуються IV – III тисячоліттями до н.е. В урочищі Хвощувате між селами Любарці та Іванків донині знаходять рештки посуду доби міді. Поблизу північно-західної околиці села, ліворуч дороги на Іванків, на полі знаходиться група стародавніх курганів. У 1962-63 роках тут досліджено скіфський курган (IV ст. до н. є.). За 1 км від села у напрямку на село Іванків (на місці колишнього городища) було знайдено уламки посуду XI – XII ст.
Питання походження назви села породило багато здогадок серед краєзнавців. Ось лише кілька з них.
За народними переказами, колись річка Альта була судноплавною. Корабель з княгинею Любою зазнав ушкоджень, і вона змушена була висадитися на невеличкому острові, де жила певний час у палаці (дворі). Дотепер називають любарчани одну з вулиць "Дворець" (офіційна назва – вулиця Лесі Українки ). Люди називали територію "Люба на ріці". Це словосполучення видозмінилося на Любарці.
За іншою версією, у давні часи тут, на р. Альті, відбувся бій з половцями, який закінчився перемогою руських воїнів. Князь звернувся до воїнів зі словами: "Любі бійці мої". Потім люди, які тут поселилися, дали селу цю назву.
Одна з легенд розповідає, що в давні часи знатні люди обирали в цьому селі любих жінок і коханок. Звідси назва. Можливо, назва пішла від імені першого поселенця (Любар), і населений пункт почав називатися Любарів, а потім Любарці.Можливо, назва походить від назви річки Любки, яка колись протікала біля села.
Вперше в історичних документах Любарці згадуються 1622 року під назвою Любарів.
Давні часи
Найдавніші археологічні пам'ятки на території Любарець датуються IV—III тис. до н. е. В урочищі Хвощувате було знайдено рештки посуду доби міді. Довкола села розташовано чимало скіфських курганів. Найбільше їх — біля північно-західної околиці. Курган «Глушевська могила» віднесено до списку об'єктів національної спадщини. У києво-руську добу тут було засноване городище (межа Х-ХІ століть) як елемент оборонної лінії від кочового Степу. Нині рештки цього поселення можна віднайти поблизу північно-західної околиці села. Мало округлу форму, 23 метри в діаметрі, з усіх боків було оточене ровом.
Нова доба
Уперше в письмових джерелах і на нинішньому місці під назвою Любарів село згадується 1622 року. Населений пункт був достатньо значним, щоб 1650 року під назвою «Lubarez» з'явитися на мапі України, складеної Бопланом.
За даними 1859 р. значиться як власницьке, казенне і козацьке, розташоване на березі р. Альта, дворів 219, жителів 2545.
У січні 1869 р. при Михайлівській церкві відкрита благочинна бібліотека, якою завідував священик Лев Кепа—Овдієнко. Бібліотека мала журнали, книги переважно релігійного змісту. У XVIII ст. збудована дерев'яна церква. 1863 р. вона мала 60 десятин землі, 183 крб. прибутку.
До революції 1917 р. в селі господарювали пани Лихотинські, які мали 250 десятин землі. Лиха доля багатьох жителів змусила виїхати в Сибір. Революційну роботу в селі проводив А. М. Гопкало, котрий навчався в Київському ун-ті св. Володимира. Через нього та інших товаришів з Києва до села потрапляли листівки із закликом скинути панське ярмо. Їх розповсюджували місцеві жителі Дикий та Осляка. Функції шпигуна виконував сільський священик, який доносив усе в поліцію. За його сигналом було арештовано А. М. Гопкала і відправлено в Сибір.
За кошти земства в селі була збудована земська школа, а держава спорудила церковно—приходську школу. Три вчителі навчали 60 учнів. За переказами старожилів, на початку ХХ століття тут проживало вже 9 тисяч мешканців. Проте документи перепису 1926 року називають іншу цифру — 5363 жителі.
Міжвоєнний період
1917р. А. М. Гопкало повернувся із заслання. За його ініціативою та підтримці Матвія Прасола, Михайла Заболотного, Евгена Коваленка відкрито хату—читальню, організовано драмгурток. 1924р. створено товариство спільного обробітку землі (ТСОЗ) «Шлях», його заснували Карпо та Григорій Грицаї, Кузьма Король, Данило Коломієць. Того ж року артіль придбала трактор. Першим трактористом був Евген Коваленко. З кінця 20-х років розпочалася колективізація. У Любарцях 1930 року було утворено 4 колективні господарства — «12-річчя Жовтня», «Імені Другої п'ятирічки», «Червона Зірка» та «Імені Д. З. Мануїльського». Дотепер любаряни так називають частини села. Значного удару завдав голодомор 1932—1933 років. За офіційними даними, від голоду померли 86 мешканців села. Однак реальна кількість загиблих є значно більшою і може сягати 500—800.
Друга світова війна
Чорною сторінкою в житті села стала Друга світова війна. Нацистська окупація почалася 21 вересня 1941 року. За час окупації було закатовано 13 чоловік, вивезено до Німеччини 28, спалено 116 хат. На фронтах загинуло 435 любарян та тарасівчан. У братських могилах на території сільської ради поховано 113 воїнів. У останні дні окупації були спалені приміщення школи та 1128 хат . Окупація закінчилася 21 вересня 1943 року. Цей день нині відзначається як День села.
Від 1943 до сучасності
По закінченні окупації розпочалася відбудова та перехід до мирного життя. Вже навесні 1944 року комсомольська організація колгоспу імені 12-річчя Жовтня на чолі з секретарем Оленою Гопкало виступила ініціатором відродження руху українських буряківниць-п'ятисотенниць. Станом на 1 січня 1945 року у селі 3 крупорушки, 2 вітряки, олійниця. Восени 1950 р. колгоспи були об'єднані в одну артіль «Шлях до комунізму». На її базі в 1963 році виник радгосп «Любарецький» молочно-овочевого напрямку.
Сучасність
1 грудня 1991 року мешканці Любарець абсолютною більшістю підтримали Акт проголошення незалежності України. У 1997 р. радгосп був реорганізований у сільськогосподарський кооператив (нині — СТОВ «Любарецьке»). На даний час у селі розташовані Михайлівська церква, Будинок культури, загальноосвітня школа, дитсадок «Сонечко», лікарня. Більшість вулиць села освітлються у темний час доби.
Влада
У Любарцях діє сільська рада, якій підпорядковане також село Тарасівка. Кількісний склад ради з 2014 року — 14 депутатів, що обираються за мажоритарною системою відносної більшості.
Головами сільської ради з часу відновлення незалежності України були:
- 1992—2010 (з перервами) Донець Юрій Іванович
- жовтень 2010 — квітень 2016: Коломієць Микола Іванович
- квітень — грудень 2016: Гопкало Ольга Григорівна (в.о.)
З 4 грудня 2016 року Любарецьку сільську раду очолює Сидоренко Володимир Васильович, обраний на позачергових виборах.
|
